Вон их сколько, все, как на подбор, мерзавцы, варятся в одном котле и скачут по одной сковородке, по всем петля плачет, но какие все ж таки разные! Можно сотни тысяч знаков извести на сравнение их мутаций, но это дело будущего. Недалекого, учитывая активизацию этих подонков по всем уголкам нашей пока еще унитарной страны. А если к тому же учесть, что ответили на эту активизацию всего лишь одним одесским трупом (и то явно хулиганским)… В общем, из всех украинских нацфашей обратим внимание на самых древних. Зубров, так сказать.
Тем более, что даже среди относительно грамотных людей бытует мнение, что эти зубры – никакие не наци, а так, группа бывших диссидентов, ныне – патриотов. Речь, конечно, о «Просвите». Есть мнение, что все эти годы ее организаторы просто облегчали работу психдиспансеру; однако с психиатрией в нашей стране так же плохо, как и с пенитенциарной системой: вместо того, чтобы хватать новых, выпускают на волю старых…
В общем, «Просвита», дабы не ронять реноме прародительницы самых боевитых нацкоманд (все тот же «Патриот Украины»), вывесила у себя на сайте «Просвитянын» Кодекс украинца. Настоящего, надо полагать. Давно вывесила, еще в феврале, но это ж надо было осмыслить! Ну, вот мы немножко осмыслили, и самые убойные места рекомендуем вашему вниманию.
Во-первых, обратите внимание на автора сего Кодекса: «Рожнатовський Б.М., кандидат історичних наук, доцент,член ревізійної комісії Київського міського об’єднання ВУТ ”Просвіта” ім. Т.Шевченка нагороджений медаллю „Будівничий України” ВУТ ”Просвіта” ім. Т.Шевченка». Я специально ничего не сокращал, дабы не оскорбить «Будивнычего Украйины». Грешно оскорблять людей с диагнозом. А диагноз воплотился в Кодексе совершенно недвусмысленно.
Так вот. Украинец должен постоянно держать в голове сто пунктов своих значимых характеристик. И выполнять их как заповеди (это написано в конце Кодекса). Ну, конечно, сакрально-сакраментальное: «Я – національно свідомий українець». Это какой? Уже, черт возьми, лет двадцать пытаюсь добиться ответа. «Национально сознательный»… Обладающий сознанием, которое обладает национальностью? Сознательный только потому, что принадлежит к данной нации? Сначала национальный, а потом сознательный? Лингвистический идиотизм этого словосочетания вполне соизмерим с разрушительностью социальных последствий его, сочетания, пропаганды. Национально осознанный? Осознающий? Осознающий свою нацию? Национально осознающий сам себя? Это уже звучит извращением. Понимающий, что принадлежит к данной нации? А в слове «украинец» это не отображено?
Между прочим, на фоне этого «національно свідомого», которое идет первым пунктом, в пункте девятнадцать написано, что (цитирую): «Я визнаю свій етнос – як однорідний позасвідомий стан людського організму». Ясно? Внесознательный. Или подсознательный. А еще точнее – бессознательный. Этот термин как нельзя лучше подходит в качестве общей характеристики всей деятельности националистов. Но – все-таки: свидомый или позасвидомый? Или «осознаю свою бессознательность»? Это – высший пилотаж. Юнгу и не снилось. В результате получается, что этнос – это что-то вроде холеры. Состояние? Да. Бессознательное? Еще какое! Видите, я же говорил – диагноз.
Ха. Это еще не все. Там дальше диагнозов – на целую поликлинику. Пункты два и три: «Я – унікальне космічне явище – бо в космосі більше такого, як я, не існує»; «Я – планетарне явище, бо на маю своє місце під сонцем та своє географічне положення на моїй планеті». Как вам, мнэ-э, аргументация? Нет, в космосе таких точно нет, должны же быть какие-то пределы идиотизму и его носителям. А уникальность – это не всегда плюс, понятное дело. Но «планетарное явление, потому что… нахожусь на планете»?! А-а-а-а!!! Держите меня семеро! Я – вселенское явление, потому что имею свое место во Вселенной! Я – вакуумная пушка!! Я – галактический гигант!!! Я – Черный Плаш!!!!..
Заметьте: если вы – не уникальны «космически» и «планетарно», вы – не украинец. Хотя по такой логике украинец в Украине один. Черновецкий. Его космическая уникальность не вызывает сомнений… Нет, современные философы любят рассказывать о том, что каждый человек – это неповторимый мир. Но, подчеркиваю, каждый человек! Неповторимый! При чем тут этнос и нация? Это ж группы, они вроде как должны объединять по сходствам, а не по уникальности. Ах, ну да – бессознательное состояние…
«Я проживаю на території, яка завжди була землею моїх предків, тому є вона моєю». Всегда. Еще раз – всегда. Ну, скифы уже перевернулись в своих гробницах – с момента первой публикации Вэ Бебика, – и не раз. А при чем тут нечастные сарматы, печенеги, не говоря уже об остальных? Или они тоже «бессознательно осознавали себя украинцами»? Хотя, конечно, предки – понятие растяжимое. В конце концов, обезьяна – общий предок…
«Я переконаний, що мої предки нікуди з цієї землі не зникали, вони були тут вічно». Ну, вот видите – опять. Не могу только понять, зачем прошедшее время: и сегодня в украинских зоопарках немало обезьян. Отчего же «были»? И как это вообще: «были вечно»? Оно ж либо «были», либо «вечно». Если «вечно», то и сейчас. Ой-ой-ой…
«Я сповнений гордості за те, що моєю землею течуть води старого Дніпро-Славута, він був завжди». Вот. Снова. Северным Ледовитым океаном, помнится, мы уже гордились. Интересно, пан Рожнатовский лично приложил усилия, дабы Днепр тут протекал? Про «завжды» смотрите в предыдущем абзаце. Конечно, планетарно-космическому бессознательному явлению, каковым следует считать любого украинца, никакая палео-гео-наука не указ. Но все-таки как-то не по себе…
«Я розумію, що мій народ – це не брат деяких народів, а – батько та мати багатьох народів». То есть, народ-гермафродит. Железно. Почти как Киев, который тоже чья-то там мать.
«Я гордий тим, що мій етнос, який сформувався ще в сиву давнину, доріс через лихоліття до найвищої стадії існування людства – нації». Это вообще не поддается какому-либо осмыслению. Нация как высшая стадия существования человечества – вот как залип кандидат исторических наук на марксистской теории, а? Заменил «класс» на «нацию» – и вперед, а стадиальное мышление заменить уже не удается. Вообще это зря все. Настоящий украинец не может считать, что его этнос до чего-то там дорос. Он должен считать, что его этнос с самого начала такой совершенный. Всегда. Вечно. Как предки и Днепр.
«Я проживаю в українській унітарній державі й за своїм станом у своїй державі не поступаюсь німцям, полякам, французам і іншим, які також дали назву своїм державам за назвою своїх національностей». А чего ж этих «иншых» не упомянуть? Папуасов хотя бы. Да и у немцев не очень стройно получается с названием государства и национальности. Ах, ну да, это мелочи, на бессознательном уровне не фиксируемые…
«Я належу до титульної нації, адже на титульній сторінці мого „Основного закону – Конституції України” викарбувано ім’я держави, яка носить ім’я моєї нації». Так. Надо срочно глянуть, что написано на Конституции США, Новой Зеландии и ЮАР. Какие, однако, бывают разные титульные нации! Как их много! Больше, чем наций вообще. Нет, мне определенно нравится этот стиль аргументации. «Почему твоя нация титульная?» – «А вот на титульном листе надпись!» – «Понял, нема пытань…»
«Я визнаю расу як загально ант ропо-біологічну різновидність людства». Орфография источника соблюдена, между прочим. Именно «ант» и «ропо-биологичну». За что люблю украинских наци – за честность. Могли ж ведь и не расписываться в прямой идейно-наследственной связи с главными преступниками двадцатого столетия. Ан нет, расписались. Молодцы. На трибунале зачтется.
«Я, як українець, за своїм мовним походженням належу до слов’янських мов і їх східно- слов’янської гілки, де моя мова мала місіонерський характер». Миссионерский характер – это сильно. Это, видимо, по аналогии с известной совокупительно-партнерской позой, так надо понимать?
«Я належу до української етнічної нації й поняття «нація» розумію як духовно-біологічно-соціальну спільноту людей, що бере походження від мого етносу, який сформувався в доісторичні часи». «Духовно-биологическо-социальную» даже боюсь комментировать. Это, братцы, не для сирых разумом и убогих духом, к каковым, вне всяких сомнений, отношусь я в силу отсутствия бессознательного осознания своей национальной принадлежности… Уф… Этнос, сформировавшийся в доисторические времена… Чего уж там скромничать – и в добиологические… на доклеточном уровне… в первичном бульоне… в космических спорах… а-а-а…
«Я розумію, що найбільшою ознакою моєї належності до української етнічної нації є мова». Заметьте, какая – не указано. Молодец, Рожнатовский! Как велик страх человека перед тем, что кто-нибудь таки назовет его известно чьей мордой! Написать со страху целых сто пунктов, а мову – не указать. Сионист проклятый…
«Я люблю свою мову, бо вона найкраща у світі». Нет, ну это неспортивно. Надо сразу писать: вона – найкраща, бо моя. И все! И никаких вопросов!
"Я підтримую кожну теорію походження свого етносу, якою б фантастичною вона не здавалась, і відмовлюсь від неї лише тоді, коли наукою буде доказано, що вона не має право на існування". Кто дал этому человеку степень кандидата исторических наук? Надо было его в эзотерический сан возводить. А ну-ка, докажите мне, что украинцы не произошли от ленточных червей. Фантастично? Ну и что. Наукой не опровергнуто. Никакой науке не придет в голову такое опровергать, так что моя теория имеет право на существование!!!
«Я віруюча і богобоязна людина» – до свидания, атеисты!
«Я християнин за своїм релігійним віруванням» - до свидания, иудеи, мусульмане, буддисты и прочие! Интересно, а как еще можно быть «христианином», если не по «религиозным верованиям»?
«Я, як християни, належу до української церкви східного обряду» - до свидания, католики и протестанты!
«Я мав з початку свого існування свою національну церкву та написані давньоукраїнською книжною мовою Біблію та богослужбові книги» - до свидания, мозг!
«Я хочу жити в українській національній державі». Вот тут интересно – это заповедь или качество? Если заповедь, так вперед – вон Тернополь, иди, живи, делай себе там отдельное национальное государство, в чем проблема? Если качество – неизлечимо, комментариям не подлежит.
«Я за українську Україну, для мене Україна - понад усе». Знакомый лозунг. Ваше слово, товарищ Маузер.
«Я підтримую гасло „Україна для українців”, а для кого ж ще?» Хороший вопрос, не правда ли? Его они все задают, независимо от организационной принадлежности. Надо думать, считают удачной находкой. Дудки! Спросите у Червоненко, для кого еще Украина, он давеча у Шустера чуть было не ответил. А лучше – загляните в атлас национальностей, и зачитайте перечень вслух. Вот вам и ответ.
«Я, задля досягнення національної ідеї, повинен відмовитись від шкідливих звичок: пияцтва, куріння, наркотиків, моральної розпусти та ін., що руйнують не тільки мою душу але й тіло». По моему, классно. Осталось только добавить: «Я не занимаюсь сексом с животными».
«Я повинен дбати про продовження свого роду». Ну, я ж говорил! «Я не занимаюсь сексом с животными»!
«Я знаю що дехто з українців належить до українців, про яких сказав Великий Кобзар, що вони „гірше ляха Україну розпинають”». Наконец-то мы перешли от их диагноза к нашему приговору. Сами понимаете, что в нужный момент последнюю фразу можно пришить кому угодно. А, судя по истерике, которую закатили наци во главе с Ющенко по поводу подрезаного «одеського героя», момент приближается.
Там еще много, в Кодексе, любопытных мест, но и так я в конце съехал на телеграфные отписки. Сил нет. Это их идиотизму нет пределов, а моим силам – есть. Потому не обессудьте и при желании зайдите на сайт «Просвитянын» да почитайте сами. Хоть какая-то польза от националистов: чуть-чуть посмеяться. Пока еще можно.
Филипп Садиленко, СКУНС-ИНФО
От редакции. Поневоле вспоминаются и другие заповеди:
Олесь БУЗИНА. Десять заповедей сознательного украинца
Предлагаем вниманию читателей новое исследование известного украинского писателя…
…и журналиста Олеся Бузины, посвященное одному раритетному историческому документу, за подлинность которого мы не ручаемся.
Публикуется впервые и на языке оригинала.
***
Багато хто з науковців і навіть звичайних читачів чули про так званий «Декалог» - десять заповідей українського націоналіста. Ними керувався провідник Степан Бандера і його послідовники. А потім спробував керуватися провідник Дмитро Корчинський, але не зміг, у зв’язку з непосильністю взятої місії.
Проте нещодавно у підземеллях Собору св. Юра у Львові мені вдалося відшукати ще більш секретний документ - «Десять заповідей свідомого українця». Він зберігався на глибині 354 м 11 см нижче рівня моря у броньованому сейфі разом з житнім сухарем, на якому збереглися відбитки передніх зубів князя Данила Галицького, і кальсонами митрополита Шептицького, у яких той впав з коня, коли був ще австрійським гусаром. Поруч лежала канапка, яку не доїли Іван Франко і Леся Українка на таємному побаченні, і філіжанка кави, яку не допив Тарас Шевченко, бо так ніколи і не доїхав до Львова.
Важко передати моє захоплення дослідника, коли я побачив ці святі для нашої нації реліквії. Оскільки сухар запліснявів від підземної вологи, а штани згнили і розповзлися до останньої нитки, то видобути їх на поверхню не вдалося, незважаючи на мої титанічні зусилля і безкорисну допомогу донецьких шахтарів, які до того ж у пориві трудового запалу розбили у пекельній темряві філіжанку і розтоптали канапку.
Проте нові десять заповідей, вибитих на якомусь невідомому космічному матеріалі, що не боявся жодних ушкоджень і температур, я, притискаючи до серця, мов дитину, витяг на світ Божий і тепер пропоную зацікавленим.
Однак особам без почуття гумору читати цей документ суворо забороняється. І навіть тим, у кого почуття гумору є, забороняється передруковувати його без попередньої згоди з першовідкривачем – тобто зі мною.
Олесь БУЗИНА, Київ, 16 листопада 2006 р.
Десять заповідей свідомого українця
1.Свідомий українець зобов’язаний бути тупим. Якщо свідомий українець не є тупим, він автоматично стає жидом або москалем.
2.Свідомий українець має бути хитрим. (Прим.: але з обов’язковим дотриманням п.1).
3.Свідомий українець зобов’язаний бути хазяйновитим – все, що побачить, тягти до себе додому, надкусувати і ні за що не ділитися ні з ким – навіть з іншими свідомими українцями. ( На старій Галичині цей принцип ще називали: «Свій до свого по своє»).
4.Свідомий українець має розмовляти винятково українською мовою. Ця мова має бути настільки незрозумілою москалям та жидам, що немає нічого поганого, якщо й сам свідомий українець не буде її розуміти.
5.Свідомий українець повинен бути глибоко віруючим. Він повинен вірити, що все на світі, окрім жидів та москалів, винайшли свідомі українці.
6.Свідомий українець має розвивати власну культуру. Це означає, що одночасно він зобов’язаний псувати чужу культуру – особливо культуру жидів та москалів.
7. Свідомий українець зобов’язаний вести здорове статеве життя. Здорове статеве життя йому дозволяється вести лише з особами своєї нації та не своєї статі – найкраще всього з жінкою або кумою. Найкраще ім’я для справжньої української жінки – Оксана. Найкраще ім’я для української куми – Галя. Осіб жіночої статі з іншими іменами слід вважати несправжніми українками.
8. Кожен свідомий українець повинен бути галичанином. Це не означає, що він зобов’язаний жити в Галичині. Навпаки. Найкраще свідомому українцю жити в Києві – в органах державної влади або поблизу них, але при цьому постійно розказувати, що справжня Україна знаходиться в Галичині.
9. Свідомий українець повинен постійно боротися з національними зрадниками. Якщо він встановить, що сам є зрадником, то повинен боротися сам з собою, попередньо донісши на себе собі. Якщо з якихось причин свідомий українець не може донести на себе собі, то повинен донести, куди слідує, і на кого захоче.
10. Свідомий українець повинен боротися за незалежність України. Вищою формою незалежності України є її незалежність від свідомих українців.
Примітка. Якщо свідомий українець не буде дотримуватися десяти вищезазначених заповідей, він підлягає вищій мірі покарання – засланню на історичну батьківщину – тобто до Галичини. Заслання до Галичини у жодному разі не дозволяється замінювати висилкою до Москви, Сибіру і навіть Канади.
Олесь Бузина, специально для From-UA