Самое важное. Самое полезное. Самое интересное...
Loading...

Джордж Сорос: $50 мільярдів чи більше на допомогу Україні (The New York Review of Books)

10 января 2015

Джордж Сорос: Нова політика порятунку України. Додаткових джерел фінансування має бути достатньо, щоб забезпечити новий фінансовий пакет у $50 мільярдів чи більше // Пер. Українська правда. 08.01.2015.
http://www.pravda.com.ua/articles/2015/01/8/7054342/

На трёх языках: украинский, английский, русский

Petro Poroshenko and Vladimir Putin; drawing by James Ferguson

Четвер, 08 січня 2015, 13:40

Джордж Сорос, переклад Олексія Панича

Висловлюємо подяку The New York Review of Books за люб'язно наданий нам дозвіл передрукувати статтю

Джордж Сорос: Оптимальне рішення, коли Яценюк – прем'єр-міністр, Гройсман віце-прем'єр

Порошенко закликав МВФ про збільшення допомоги

НБУ розраховує, що МВФ збільшить фіндопомогу Україні на 15 мільярдів

Санкції, введені проти Росії США та Європою, спрацювали значно швидше і зашкодили російській економіці значно більше, ніж будь-хто міг очікувати.

Санкції мали на меті обмежити російським банкам та компаніям доступ до міжнародних ринків капіталу. Але їхній вплив великою мірою посилився через різке падіння цін на нафту, без чого санкції були б значно менш дієвими. Для збалансування власного бюджету, Росія потребує цін на нафту близько $100 за барель. (Наразі ціна тримається на рівні $55 за барель).

Поєднання низьких цін на нафту і санкцій викликало в Росії фінансову кризу, яка за деякими показниками вже є порівнянною з кризою 1998 року.

Тоді, 1998 року, Росія зрештою вичерпала свої валютні резерви і оголосила дефолт по боргових зобов’язаннях, спричинивши безлад у світовій фінансовій системі.

Цього разу рубль впав більше ніж на 50%, інфляція прискорюється, а відсоткові ставки підвищуються до рівня, який вводить російську економіку у стан рецесії. Великою перевагою Росії порівняно з 1998 роком є те, що вона досі має значні резерви в іноземній валюті.

Це дало змогу Центральному Банку Росії відіграти 30 % вартості рубля від її найнижчого рівня, витративши на це близько 100 мільярдів доларів і домовившись із Народним Банком Китаю про своп-лінію (swap-line) розміром $24 мільярди. Але наразі у Центробанку Росії залишається всього близько $200 мільярдів чи навіть менше ліквідних резервів, а криза тільки набирає оберти.

На додачу до збільшення відтоку капіталу, Росії доведеться виплатити у 2015 році більше $120 мільярдів зовнішніх боргів. І хоча на противагу 1998 року більшість російських боргів зосереджені у приватному секторі, не слід дивуватися, якщо нинішня криза завершиться державним дефолтом. Але це могло б перевищити те, на що розраховували американські та європейські політики.

Якщо російський дефолт додасться до світових дефляційних процесів, найгостріших у зоні євро, а також до поточних військових конфліктів, як-от конфлікт довкола Ісламської держави Іраку та Леванту (ІДІЛ), це може спричинити серйозний розлад світової фінансової системи, причому особливо вразливою виявиться зона євро.

Звідси випливає потреба негайно переорієнтувати поточну політику Європейського Союзу стосовно Росії та України. Раніше я закликав до двоєдиного підходу, який передбачає врівноваження санкцій проти Росії значно масштабнішою допомогою Україні. З причин, які я спробую пояснити далі, зміну балансу необхідно буде здійснити у першому кварталі 2015 року.

Санкції є необхідним злом. Вони необхідні, оскільки ані ЄС, ані США не бажають ризику війни з Росією. Отже, економічні санкції залишаються єдиним способом опору російській агресії. Вони є злом, бо шкодять не лише країні, проти якої вони введені, але й країнам, які їх вводять. Ця шкода виявилася значно більшою, ніж будь-хто очікував. Росія охоплена фінансовою кризою, яка сприяє перетворенню загрози дефляції в Єврозоні на реальність.

Натомість всі наслідки допомоги Україні будуть лише позитивними. Допомагаючи Україні захищатися, Європа непрямо захищає і себе.

Навіть більше: надання Україні фінансової допомоги полегшить стабілізацію української економіки, а непрямо - також надасть європейській економіці вкрай необхідний їй стимул, заохочуючи експорт та інвестиції в Україну. Можна також сподіватися, що проблеми Росії та прогрес України переконають президента Володимира Путіна облишити як безнадійні свої спроби дестабілізувати Україну.

На жаль, ані європейська громадськість, ані європейські лідери, здається, не переймаються такими міркуваннями. Європа виглядає небезпечно несвідомою того, що вона непрямо піддається російській військовій агресії і намагається вести справи у звичайному режимі. Вона поводиться з Україною як просто ще з однією країною, котра потребує фінансової допомоги, причому, на відміну від Греції чи Ірландії, Україна навіть не є країною, важливою для стабільності євро.

Переважає думка, що Україна страждає від більш-менш класичної кризи платіжного балансу, яка трансформувалась у банківську та боргову кризу.

Є міжнародні фінансові інституції, покликані давати раду таким кризам; але вони погано пристосовані для реагування на політичні аспекти української ситуації. Щоб допомогти Україні, Європейський союз у 2007 році розпочав підготовку Угоди про асоціацію з Україною, завершивши цю підготовку 2012 року, коли ЄС довелося мати справу з владою Віктора Януковича.

ЄС розробив детальний план кроків, які має здійснити український уряд, щоб отримати розширену допомогу. Відтоді в Україні відбулися революційні зміни, врахування яких вимагає корекції раніше розробленого плану; але цьому перешкоджають обтяжливі бюрократичні процедури ЄС.

Відповідно, проблеми України, зазвичай, формулюються у такій спосіб:

• Україна потребує міжнародної допомоги, бо зазнала потрясінь, які викликали фінансову кризу. Але потрясіння є скороминущими; щойно Україна оправиться від них, як зможе повернути борги своїм кредиторам. Це пояснює, чому головною інституцією для надання фінансової допомоги України було обрано Міжнародний валютний фонд.

• Позаяк Україна наразі не є членом ЄС, Європейські інституції (такі як Європейська Комісія та Європейський Центральний Банк), відіграють у допомозі їй лише другорядну роль.

МВФ радо скористався нагодою уникнути ускладнень, пов’язаних з потрійним наглядом з боку ЄС, ЄЦБ та самого МВФ, як це було із Грецією та іншими країнами.

Ця розстановка ролей також пояснює, чому допомога, запропонована МВФ, базується на надмірно оптимістичних прогнозах, і чому внесок МФВ, розміром близько $17 мільярдів, значно перевищує допомогу Україні з боку різних європейських інституцій (загалом у перспективі близько $10 мільярдів), і ще скромнішу допомогу з боку США.

• Оскільки Україна погано виконувала свої зобов’язання щодо попередніх програм МВФ, офіційні позикодавці наголошують, що Україна отримає допомогу лише у відповідь на явні ознаки глибоких структурних реформ, а не як заохочення до проведення таких реформ.

• З цієї зручної перспективи, успішний опір попередньому уряду Януковича на Майдані, а згодом російська анексія Криму і влаштування сепаратистських анклавів на сході України здаються неістотними явищами. Вони розглядаються як суто тимчасові зовнішні потрясіння.

Такий погляд конче необхідно змінити. Народження нової України і російська агресія є не просто тимчасовими струсами, а історичними подіями. Замість мати справу із залишками приреченого на смерть Радянського Союзу, Європейський союз сьогодні зіткнувся з Росією, що йде на конфронтацію, перетворившись зі стратегічного партнера на стратегічного суперника.

На заміну комунізму, президент Путін запровадив націоналістичну ідеологію, яка базується на етнічному ґрунті, соціальному консерватизмі та квазірелігії: "братерство слов’янських народів", гомофобія та "свята Русь". Путін проголосив "англосаксонське панування у світі" ворогом Росії і решти світу. При цьому Путін багато чого навчився зі своєї війни 2008 року проти грузинського президента Міхеіла Саакашвілі.

Ту війну Росія виграла у військовому плані, але була менш успішною у своїх пропагандистських зусиллях. Згодом Путін розвинув цілковито нову стратегію, яка широко спирається на використання і пропаганди, і військових спецпідрозділів особливого призначення.

Прагнення Путіна відродити Російську імперію ненавмисно сприяло формуванню нової України, яка протистоїть Росії та прагне бути антиподом колишньої України, з притаманною тій корупцією і неефективним урядом.

Серед лідерів нової України є кращі представники громадянського суспільства: молоді люди, чимало з яких вчилися за кордоном, а по поверненні додому відмовилися працювати в уряді чи бізнесі, бо відчували огиду до обох. Багато з них знайшли собі місце у вищій школі, дослідницьких центрах та неурядових організаціях. Широкий волонтерський рух, який набув безпрецедентної сили та масштабів, небачених в інших країнах, допоміг Україні вистояти проти російської агресії.

Члени цього руху ризикували своїм життям на Майдані заради кращого майбутнього і зараз сповнені рішучості не повторити помилок минулого, включно з політичним розбратом, який підірвав здобутки Помаранчевої революції. Політично активне громадянське суспільство є найкращим запобіжником проти повернення старої України: якщо політики загрузнуть у дріб’язкових чварах та корупції, які зруйнували стару Україну, активісти повернуться на Майдан.

Реформатори в новому українському уряді обстоюють програму швидких та радикальних реформ, які мають докорінно змінити суспільство.

Ця програма передбачає, зокрема,  подолання корупції через скорочення бюрократії з одночасним підвищенням платні тим, хто залишиться на державній службі, а також розформування Нафтогазу – газової монополії, яка була головним джерелом корупції та бюджетного дефіциту в Україні.

Але стара Україна ще далеко не мертва. Вона переважає на державній службі та у судовій системі, а також залишається широко представленою в приватних (олігархічних і клептократичних) секторах економіки.

Чому державним службовцям працювати за мізерну зарплатню, якщо вони можуть використовувати свої посади як патент на вибивання хабарів? І як приватний бізнес, що живився корупцією та "відкатами", зможе функціонувати без своєї годівниці? Ці ретроградні елементи зараз зчепилися у боротьбі з реформаторами.

Новий уряд зіткнувся зі складною проблемою: як радикально зменшити кількість державних службовців, водночас підвищивши їхню зарплатню?

Прихильники радикальних реформ стверджують, що можна і треба суттєво зменшити штат міністерств за умови, що широкі верстви населення не зазнають різкого зниження життєвих стандартів. Це дало б змогу звільненим державним службовцям знайти собі роботу в приватному секторі, а тим, хто залишиться на державній службі, отримувати більшу винагороду.

Можна усунути чимало перешкод для бізнесу, але це потребує істотної фінансової та технічної підтримки з боку ЄС. Без такої підтримки потрібні Україні радикальні й швидкі реформи не можуть бути успішними. Ба більше, з огляду на ризик невдачі уряд може навіть утриматись від просування таких реформ.

Обсяги європейської підтримки і реформаторське завзяття нової України взаємно посилюють одне одного. Досі європейці тримали Україну на короткому повідку, а уряд Арсенія Яценюка не наважувався взятися за радикальні структурні реформи.

Колишній міністр економіки Павло Шеремета, радикальний реформатор, запропонував зменшити чисельність свого міністерства з 1200 до 300 осіб, але зустрівся з таким бюрократичним опором, що змушений був піти у відставку. Інших спроб реформ публічної адміністрації поки не було, хоча суспільство гучно вимагає їхнього проведення.

Саме тут вирішальну роль можуть зіграти європейські політики. Пропонуючи фінансову й технічну допомогу, співмірну з обсягом реформ, вони можуть підштовхнути український уряд до радикальних перетворень і дати шанс на успіх. На превеликий жаль, європейських політиків стримують бюджетні обмеження на рівні ЄС та його країн-членів. Ось чому міжнародні зусилля зосередилися головним чином на санкціях проти Росії, а фінансова допомога Україні звелася до мінімуму.

Щоб пересунути наголос на допомогу Україні, треба перевести перемовини з бюрократичного на політичний рівень. Європейській фінансовій бюрократії важко зібрати навіть ті $15 мільярдів, які МВФ вважає абсолютним мінімумом. Наразі ЄС може надати лише 2 мільярди євро у межах своєї програми макрофінансової допомоги, а країни-члени вагаються щодо надання прямої допомоги від себе.

Це змусило Україну прийняти 30 грудня тимчасовий бюджет із нереалістичними очікуваннями щодо доходів і лише обережними реформами. Такою є стартова позиція для подальших переговорів. Закон про бюджет передбачає внесення змін до 15 лютого, але такі зміни ще мають бути розроблені та підтримані.

Європейські політичні лідери мусять використати потужну і маловживану кредитоємність самого ЄС, а також знайти інші нетрадиційні джерела, щоб запропонувати Україні більший фінансовий пакет, ніж той, що розглядається нині. Це дало б змогу українському урядові провести радикальні реформи. Я визначаю декілька таких джерел, зокрема:
1. Європейська програма підтримки платіжного балансу (застосована для Угорщини та Румунії) має невикористані $47,5 мільярдів, а Європейський механізм фінансової стабільності (застосований для Португалії та Ірландії) має приблизно $15,8 мільярдів невикористаних коштів.

Обидва механізми наразі доступні тільки для членів ЄС, але це правило може бути змінене рішенням кваліфікованої більшості за пропозицією Європейської Комісії. Як варіант, Європейська Комісія може використати і розширити програму макрофінансової допомоги, яка вже застосовувалася для України.

Насправді є низка технічних можливостей, і президент Єврокомісії Жан-Клод Юнкер мав би запропонувати конкретні кроки, щойно український уряд представить переконливий перелік власних пріоритетів.

2. Збільшення фінансової допомоги з боку ЄС дало б змогу МВФ збільшити свою позику Україні на $13 мільярдів і перетворити чинну угоду стенд-бай на більш довгострокову програму розширеного кредитування. Це довело б загальний обсяг програми МВФ для України до розміру, який у 15 разів перевищує теперішню українську квоту – незвично високий показник, але прецеденти вже були, зокрема, з Ірландією.

3. Бонди Європейського інвестиційного банку можуть принести 10 мільярдів євро чи більше. Ці гроші можна було б використати для приєднання України до єдиного європейського ринку природного газу, а також для докорінної реформи Нафтогазу – української газової монополії. Такі зміни значно підвищили б енергоефективність України і принесли б надзвичайно високу окупність.

Це допомогло б створити єдиний європейський ринок природного газу і зменшити залежність від російського газу не лише України, а й усієї Європи. Розділ існуючого Нафтогазу є наріжним каменем плану українських реформ.

4. Довгострокове фінансування Світового Банку і Європейського банку реконструкції та розвитку задля реструктуризації банківського сектору. Це може стати джерелом ще $5 мільярдів. Віденська ініціатива для Східної Європи 2009 року, яка виявилася надзвичайно успішним засобом обмеження відтоку капіталів і стабілізації банкової системи, мала б бути поширена на Україну.

Основу такого поширення вже було закладено на установчій зустрічі Українського фінансового форуму у червні 2014 року.

5. Реструктуризація суверенного боргу України може звільнити більше $4 мільярдів дефіцитних валютних резервів.

Протягом наступних трьох років Україна має виплатити майже $8 мільярдів суверенного боргу на ринках приватних цінних паперів. Уникаючи дефолту, який мав би руйнівні наслідки, Україна мала б домовитися зі своїми кредиторами (сталося так, що їх відносно небагато) про добровільний ринковий обмін наявних зобов’язань на нові довгострокові боргові інструменти.

Щоби цей обмін був успішний, частина нової фінансової допомоги має бути використана для кредитного поліпшення цих нових боргових інструментів. Потрібна для цього фінансова допомога залежатиме від того, що кредитори вимагатимуть для своєї участі в обміні, але вона може зробити доступними упродовж найближчих трьох років щонайменше вдвічі більше фінансових ресурсів.

6. Україна мусить також працювати з борговим зобов’язанням у $3 мільярди перед російським урядом, яке треба виплатити у 2015 році.

Росія може добровільно погодитися на відтермінування українських платежів, щоб посприяти майбутньому послабленню санкцій проти неї. Або цей борг може бути визнано міжурядовим і реструктуровано у межах Паризького клубу, з метою відокремити решту українських боргових зобов’язань від крос-дефолтної залежності (коли боржник визнається неплатоспроможним з одного боргового зобов’язання, якщо він не виконав інше боргове зобов’язання). Правові та технічні деталі потрібно відпрацювати.

Напевно, не всі ці джерела можна застосувати повною мірою. Але якщо є політична воля, то знайдеться і шлях. Ключова роль тут належить канцлеру Німеччини Ангелі Меркель, яка у стосунках з Росією та Україною проявила себе справжнім європейським лідером.

Названих мною додаткових джерел фінансування має бути достатньо, щоб забезпечити новий фінансовий пакет у $50 мільярдів чи більше. Само собою зрозуміло, що реальні виплати має здійснювати МВФ, щоб гроші не розподілялися безконтрольно. Але, замість того, щоб разом нашкрябувати мінімум, офіційні позичальники мали б дотримуватися обіцянки максимуму.

Це докорінно змінило б ситуацію. Україна розпочала б радикальні реформи, і, замість балансувати на межі банкрутства, перетворилася б на землю обітовану, яка притягує приватні інвестиції.

Європі потрібно прокинутися і визнати, що її атакує Росія. Допомога Україні має також розглядатися як витрати країн ЄС на свій захист.

У цьому контексті, обговорювані зараз суми виявляються незначущими.

Якщо міжнародні гравці не запропонують вагому програму допомоги у відповідь на агресивну програму українських реформ, нова Україна, ймовірно, зазнає поразки, а Європа залишиться сам-на-сам з російською агресією, і при цьому облишить ті цінності та принципи, на яких був заснований Європейський Союз.

Це була б непоправна втрата.

Після того, як у квітні 2015 року терміни санкцій почнуть спливати, їх треба буде поновлювати, допоки президент Путін не припинить дестабілізувати Україну і не надасть переконливих доказів своєї готовності слідувати загальновизнаним правилам поведінки.

Фінансова криза в Росії і труни, що надходять з України, зробили президента Путіна політично вразливим. Український уряд нещодавно кинув йому виклик, відмовившись виконувати свої зобов’язання перед сепаратистськими анклавами у східній Україні відповідно до мінської угоди про припинення вогню на підставі того, що Росія не виконувала цю угоду від самого початку.

Після цього виклику Путін негайно відступив і наказав військам, що контролюються ним безпосередньо, дотримуватися режиму припинення вогню. Можна очікувати, що найближчим часом ці війська будуть відведені з української території, а припинення вогню буде запроваджене повною мірою. Шкода було б погодитися на передчасне припинення санкцій, коли вони настільки близькі до успіху.

Але істотним є й те, що до квітня 2015 року в Україні має розпочатися програма радикальних реформ із реальними шансами на успіх. Інакше президент Путін зможе переконливо стверджувати, що проблеми Росії зумовлені ворожістю західних країн. Навіть якщо Путін втратить владу, його наступником може стати ще непоступливіший лідер, на кшталт Ігоря Сечіна, або якийсь націоналістичний демагог.

І навпаки, якщо Європа гідно відповість на цей виклик і допоможе Україні не лише захистити себе, а й перетворитися на землю обітовану, Путін не зможе звинувачувати у проблемах Росії західних лідерів. Відповідальність очевидно ляже на нього, і йому доведеться або змінити курс, або спробувати втримати владу за допомоги брутальних репресій та залякування власного народу.

Якщо він втратить владу за таких умов, ймовірніше, його наступником стане якийсь реформатор. В кожному разі, Путін вже не буде потенційною загрозою для Європи. Те, яка альтернатива переможе, матиме вирішальне значення не лише для майбутнього Росії та її стосунків з Європейським Союзом, а й для майбутнього самого Європейського Союзу.

Допомагаючи Україні, Європа зможе відновити для себе ті цінності та принципи, на яких первинно був заснований Європейський Союз.

Ось чому я так пристрасно стверджую, що Європі потрібно глибоко переосмислити ситуацію. І зробити це треба негайно.

Рада директорів МВФ має прийняти своє доленосне рішення щодо України 18 січня.

 

A New Policy to Rescue Ukraine. By George Soros. The additional sources of financing should be sufficient to produce a new financial package of $50 billion or more // The New York Review of Books. 05.01.2015.

http://www.nybooks.com/articles/archives/2015/feb/05/new-policy-rescue-ukraine/
— January 7, 2015
George Soros
February 5, 2015

Masha, a hairdresser from Luhansk who joined the pro-Ukrainian Donbas Battalion last spring, at a training camp near Dnipropetrovsk, held in an old summer camp still decorated with Soviet-era Young Pioneers, July 2014; photograph by Justyna Mielnikiewicz from her series ‘A Ukraine Runs Through It,’ which has just been awarded the Aftermath Project’s 2015 grant for photographic work documenting the aftermath of conflict. It will appear in War Is Only Half the Story, Volume 9, to be published by the Aftermath Project next year.

 

Justyna Mielnikiewicz Masha, a hairdresser from Luhansk who joined the pro-Ukrainian Donbas Battalion last spring, at a training camp near Dnipropetrovsk, held in an old summer camp still decorated with Soviet-era Young Pioneers, July 2014; photograph by Justyna Mielnikiewicz from her series ‘A Ukraine Runs Through It,’ which has just been awarded the Aftermath Project’s 2015 grant for photographic work documenting the aftermath of conflict. It will appear in War Is Only Half the Story, Volume 9, to be published by the Aftermath Project next year.
The sanctions imposed on Russia by the US and Europe for its interventions in Ukraine have worked much faster and inflicted much more damage on the Russian economy than anybody could have expected. The sanctions sought to deny Russian banks and companies access to the international capital markets. The increased damage is largely due to a sharp decline in the price of oil, without which the sanctions would have been much less effective. Russia needs oil prices to be around $100 a barrel in order to balance its budget. (It is now around $55 a barrel.) The combination of lower oil prices and sanctions has pushed Russia into a financial crisis that is by some measures already comparable to the one in 1998.
In 1998, Russia ended up running out of hard currency reserves and defaulting on its debt, causing turmoil in the global financial system. This time the ruble has dropped by more than 50 percent, inflation is accelerating, and interest rates have risen to levels that are pushing the Russian economy into recession. The big advantage Russia has today compared to 1998 is that it still has substantial foreign currency reserves. This has enabled the Russian Central Bank to engineer a 30 percent rebound in the ruble from its low point by spending about $100 billion and arranging a $24 billion swap line with the People’s Bank of China. But only about $200 billion of the remaining reserves are liquid and the crisis is still at an early stage.
In addition to continued capital flight, more than $120 billion of external debt is due for repayment in 2015. Although, in contrast to 1998, most of the Russian debt is in the private sector, it would not be surprising if, before it runs its course, this crisis ends up in a default by Russia. That would be more than what the US and European authorities bargained for. Coming on top of worldwide deflationary pressures that are particularly acute in the euro area and rising military conflicts such as the one with ISIS, a Russian default could cause considerable disruption in the global financial system, with the euro area being particularly vulnerable.
There is therefore an urgent need to reorient the current policies of the European Union toward Russia and Ukraine. I have been arguing for a two-pronged approach that balances the sanctions against Russia with assistance for Ukraine on a much larger scale. This rebalancing needs to be carried out in the first quarter of 2015 for reasons I shall try to explain.
Sanctions are a necessary evil. They are necessary because neither the EU nor the US is willing to risk war with Russia, and that leaves economic sanctions as the only way to resist Russian aggression. They are evil because they hurt not only the country on which they are imposed but also the countries that impose them. The harm has turned out to be much bigger than anybody anticipated. Russia is in the midst of a financial crisis, which is helping to turn the threat of deflation in the eurozone into a reality.
By contrast, all the consequences of helping Ukraine would be positive. By enabling Ukraine to defend itself, Europe would be indirectly also defending itself. Moreover, an injection of financial assistance to Ukraine would help stabilize its economy and indirectly also provide a much-needed stimulus to the European economy by encouraging exports and investment in Ukraine. Hopefully Russia’s troubles and Ukraine’s progress would persuade President Vladimir Putin to give up as a lost cause his attempts to destabilize Ukraine.
Unfortunately neither the European public nor the leadership seems to be moved by these considerations. Europe seems to be dangerously unaware of being indirectly under military attack from Russia and carries on business as usual. It treats Ukraine as just another country in need of financial assistance, and not even as one that is important to the stability of the euro, like Greece or Ireland.
According to prevailing perceptions, Ukraine is suffering from a more or less classical balance of payments crisis that morphed into a public debt and banking crisis. There are international financial institutions devoted to handling such crises but they are not well suited to deal with the political aspects of the Ukrainian situation. In order to help the Ukrainian economy, the European Union started preparing an Association Agreement with Ukraine in 2007 and completed it in 2012, when it had to deal with the Viktor Yanukovych government. The EU developed a detailed roadmap showing what steps the Ukrainian government had to take before it would extend assistance. Ukraine has undergone a revolutionary transformation since then. The roadmap ought to be adjusted accordingly, but the cumbersome bureaucratic processes of the European Commission do not allow for that.
Accordingly, Ukraine’s problems have been cast in conventional terms:
    • Ukraine needs international assistance because it has experienced shocks that have produced a financial crisis. The shocks are transitory; once Ukraine recovers from the shocks it should be able to repay its creditors. This explains why the IMF was put in charge of providing financial assistance to Ukraine.
    • Since Ukraine is not yet a member of the EU, European institutions (like the European Commission and the European Central Bank) played only a secondary part in providing assistance to it. The IMF welcomed the opportunity to avoid the complications associated with the supervision by a troika consisting of the EU, the European Central Bank, and the IMF that was used to deal with Greece and others. This new arrangement also explains why the IMF-led package was based on overly optimistic forecasts and why the IMF’s contribution of approximately $17 billion in cash to Ukraine is so much larger than the approximately $10 billion of various commitments associated with the EU, and even smaller amounts from the US.
    • Since Ukraine has had a poor track record with previous IMF programs, the official lenders insisted that Ukraine should receive assistance only as a reward for clear evidence of deep structural reform, not as an inducement to undertake these reforms.
    • From this conventional perspective, the successful resistance to the previous Yanokovych government on the Maidan and, later, the Russian annexation of Crimea and the establishment of separatist enclaves in eastern Ukraine are incidental. These events are seen as simply temporary external shocks.
This perspective needs to be altered. The birth of a new Ukraine and the Russian aggression are not merely temporary shocks but historic events. Instead of facing the remnants of a moribund Soviet Union, the European Union is confronted by a resurgent Russia that has turned from strategic partner into strategic rival. To replace communism, President Putin has developed a nationalist ideology based on ethnic grounds, social conservatism, and religious faith—the brotherhood of the Slavic race, homophobia, and holy Russia. He has cast what he calls Anglo-Saxon world domination as the enemy of Russia—and of the rest of the world. Putin has learned a lot from his war with President Mikheil Saakashvili’s Georgia in 2008. Russia won that war militarily but was less successful in its propaganda efforts. Putin has developed an entirely new strategy that relies heavily on using both special forces and propaganda.
Putin’s ambition to recreate a Russian empire has unintentionally helped bring into being a new Ukraine that is opposed to Russia and seeks to become the opposite of the old Ukraine with its endemic corruption and ineffective government. The new Ukraine is led by the cream of civil society: young people, many of whom studied abroad and refused to join either government or business on their return because they found both of them repugnant. Many of them found their place in academic institutions, think tanks, and nongovernmental organizations. A widespread volunteer movement, of unprecedented scope and power unseen in other countries, has helped Ukraine to stand strong against Russian aggression. Its members were willing to risk their lives on the Maidan for the sake of a better future and they are determined not to repeat the mistakes of the past, including the political infighting that undermined the Orange Revolution. A politically engaged civil society is the best assurance against a return of the old Ukraine: activists would return to the Maidan if the politicians engaged in the kind of petty squabbling and corruption that ruined the old Ukraine.
The reformists in the new Ukrainian government are advocating a radical “big bang” reform program that is intended to have a dramatic impact. This program aims to break the stranglehold of corruption by shrinking the bureaucracy while paying the remaining civil servants better and by breaking up Naftogaz, the gas monopoly that is the main source of corruption and budget deficits in Ukraine.
But the old Ukraine is far from dead. It dominates the civil service and the judiciary, and remains very present in the private (oligarchic and kleptocratic) sectors of the economy. Why should state employees work for practically no salary unless they can use their position as a license to extort bribes? And how can a business sector that was nurtured on corruption and kickbacks function without its sweeteners? These retrograde elements are locked in battle with the reformists.
The new government faces the difficult task of radically reducing the number of civil servants and increasing their pay. Advocates of radical reform claim that it would be both possible and desirable to shrink the ministries to a fraction of their current size, provided that the general population would not be subjected to severe cuts to their living standards. That would allow the discharged civil servants to find jobs in the private sector and the employees retained on the payroll to be paid higher salaries. Many obstacles to doing business would be removed, but that would require substantial financial and technical support from the EU. Without it, the “big bang” kind of radical reforms that Ukraine needs cannot succeed. Indeed, the prospect of failure may even prevent the government from proposing them.
The magnitude of European support and the reforming zeal of the new Ukraine are mutually self-reinforcing. Until now, the Europeans kept Ukraine on a short leash and the Arseniy Yatsenyuk government did not dare to embark on radical structural reforms. The former minister of the economy, Pavlo Sheremeta, a radical reformer, proposed reducing the size of his ministry from 1,200 to 300 but met such resistance from the bureaucracy that he resigned. No further attempts at administrative reform were made but the public is clamoring for it.
That is where the European authorities could play a decisive role. By offering financial and technical assistance commensurate with the magnitude of the reforms, they could exert influence on the Ukrainian government to embark on radical reforms and give them a chance to succeed. Unfortunately the European authorities are hampered by the budgetary rules that constrain the EU and its member states. That is why the bulk of international efforts have gone into sanctions against Russia, and financial assistance to Ukraine has been kept to a minimum.
Petro Poroshenko and Vladimir Putin; drawing by James Ferguson
In order to shift the emphasis to assisting Ukraine, the negotiations have to be moved from the bureaucratic to the political level. The European financial bureaucracies find it difficult to put together even the $15 billion that the IMF considers the absolute minimum. As it stands, the European Union could find only €2 billion in its Macro-Financial Assistance program, and individual member states are reluctant to contribute directly. This is what led Ukraine to pass on December 30 a stopgap budget for 2015 with unrealistic revenue projections and only modest reforms. This is an opening bid in the negotiations. The law allows for modifications until February 15, subject to their outcome.
European political leaders must tap into the large unused borrowing capacity of the EU itself and find other unorthodox sources to be able to offer Ukraine a larger financial package than the one currently contemplated. That would enable the Ukrainian government to embark on radical reform. I have identified several such sources, notably:
    1. The Balance of Payments Assistance facility (used for Hungary and Romania) has unused funds of $47.5 billion and the European Financial Stability Mechanism (used for Portugal and Ireland) has about $15.8 billion of unused funds. Both mechanisms are currently limited to EU member states but could be used to support Ukraine by modifying their respective regulations by a qualified majority upon a proposal by the European Commission. Alternatively, the Commission could use and expand the Macro-Financial Assistance Facility, which has already been used in Ukraine. There is indeed a range of technical options and the European Commission President Jean-Claude Juncker should propose a way forward as soon as the Ukrainian government has presented a convincing set of priorities.
    2. Larger matching funds from the European Union would enable the IMF to increase its lending to Ukraine by $13 billion and to convert the existing Stand-By Agreement into a longer-term Extended Fund Facility program. This would bring the total size of the IMF program to fifteen times Ukraine’s current IMF quota, an unusually large multiple but one that already has a precedent in the case of Ireland, for example.
    3. European Investment Bank project bonds could yield €10 billion or more. These funds would be used to connect Ukraine to a unified European gas market and to break up Naftogaz, the Ukrainian gas monopoly. These changes would greatly improve Ukraine’s energy efficiency and produce very high returns on investment. It would help create a unified European gas market and reduce not only Ukraine’s but also Europe’s dependence on Russian gas. The breakup of Naftogaz is the centerpiece of Ukraine’s reform plans.
    4. Long-term financing from the World Bank and the European Bank for Reconstruction and Development for restructuring the banking sector. This should yield about $5 billion. The 2009 Vienna Initiative for Eastern Europe, which proved to be highly successful in limiting capital flight and stabilizing the banking system, should be extended to Ukraine. The foundations for such an extension were already laid at the inaugural meeting of the Ukrainian Financial Forum in June 2014.
    5. Restructuring Ukraine’s sovereign debt should free in excess of $4 billion scarce foreign exchange reserves. Ukraine has almost $8 billion in sovereign debt coming due in the private bond markets in the next three years. Instead of a default that would have disastrous consequences, Ukraine should negotiate with its bondholders (who happen to be relatively few) a voluntary, market-based exchange for new long-term debt instruments. In order to make the exchange successful, part of the new financial assistance should be used for credit enhancements for the new debt instruments. The foreign assistance needed for this purpose would depend on what bondholders require to participate in the exchange, but it could free at least twice as much foreign exchange over the next three years.
    6. Ukraine must also deal with a $3 billion bond issued by the Russian government to Ukraine coming due in 2015. Russia may be willing to reschedule the payments by Ukraine on the bond voluntarily in order to earn favorable points for an eventual relaxation of the sanctions against it. Alternatively, the bond may be classified as government-to-government debt, restructured by the group of nations officially called the Paris Club, in order to insulate the rest of Ukrainian bonds from their cross-default provisions (which put the borrower in default if he fails to meet another obligation). The legal and technical details need to be elaborated.
Perhaps not all these sources could be mobilized in full but where there is a political will, there is a way. German Chancellor Angela Merkel, who has proved to be a true European leader with regard to Russia and Ukraine, holds the key. The additional sources of financing I have cited should be sufficient to produce a new financial package of $50 billion or more. Needless to say, the IMF would remain in charge of actual disbursements, so there would be no loss of control. But instead of scraping together the minimum, the official lenders would hold out the promise of the maximum. That would be a game-changer. Ukraine would embark on radical reforms and, instead of hovering on the edge of bankruptcy, it would turn into a land of promise that would attract private investment.
Europe needs to wake up and recognize that it is under attack from Russia. Assisting Ukraine should also be considered as a defense expenditure by the EU countries. Framed this way, the amounts currently contemplated shrink into insignificance. If the international authorities fail to come up with an impressive assistance program in response to an aggressive Ukrainian reform program, the new Ukraine will probably fail, Europe will be left on its own to defend itself against Russian aggression, and Europe will have abandoned the values and principles on which the European Union was founded. That would be an irreparable loss.
The sanctions on Russia ought to be maintained after they start expiring in April 2015 until President Putin stops destabilizing Ukraine and provides convincing evidence of his willingness to abide by the generally accepted rules of conduct. The financial crisis in Russia and the body bags from Ukraine have made President Putin politically vulnerable. The Ukrainian government has recently challenged him by renouncing its own obligations toward the separatist enclaves in eastern Ukraine, under the Minsk cease-fire agreement, on the grounds that Russia failed to abide by the agreement from its inception. After Ukraine’s challenge, Putin immediately caved in and imposed the cease-fire on the troops under his direct command. It can be expected that the troops will be withdrawn from Ukrainian territory and the cease-fire will be fully implemented in the near future. It would be a pity to allow the sanctions to expire prematurely when they are so close to success.
But it is essential that by April 2015 Ukraine should be engaged in a radical reform program that has a realistic chance of succeeding. Otherwise, President Putin could convincingly argue that Russia’s problems are due to the hostility of the Western powers. Even if he fell from power, an even more hardline leader like Igor Sechin or a nationalist demagogue would succeed him.
By contrast, if Europe rose to the challenge and helped Ukraine not only to defend itself but to become a land of promise, Putin could not blame Russia’s troubles on the Western powers. He would be clearly responsible and he would either have to change course or try to stay in power by brutal repression, cowing people into submission. If he fell from power, an economic and political reformer would be likely to succeed him. Either way, Putin’s Russia would cease to be a potent threat to Europe. Which alternative prevails will make all the difference not only to the future of Russia and its relationship with the European Union but also to the future of the European Union itself. By helping Ukraine, Europe may be able to recapture the values and principles on which the European Union was originally founded. That is why I am arguing so passionately that Europe needs to undergo a change of heart. The time to do it is right now. The Board of the IMF is scheduled to make its fateful decision on Ukraine on January 18.

 

Новая политика спасения Украины

Джордж Сорос _ Четверг, 08 января 2015, 13:40

Санкции, введенные против России США и Европой, подействовали значительно быстрее, и нанесли значительно больший урон российской экономике, чем кто-либо ожидал.

Санкции вводились с целью закрыть российским банкам и компаниям доступ на международные финансовые рынки. Однако их влияние во многом усилило резкое падение цен на нефть, без которого санкции были бы значительно менее эффективными.

Для поддержания баланса своего бюджета, России нужны цены на нефть в районе $100 за баррель. (Сейчас цены на нефть около $55 за баррель).

Сочетание низких цен на нефть и санкций ввергло Россию в финансовый кризис, который по некоторым показателям уже сопоставим с кризисом 1998 года.

В 1998 году Россия, в конце концов, исчерпала свои валютные резервы и объявила дефолт по долговым обязательствам, вызвав разлад мировой финансовой системы. На этот раз рубль упал более чем на 50 процентов, инфляция ускоряется, а процентные ставки выросли до уровня, вгоняющего российскую экономику в рецессию.

Большое преимущество России сегодня по сравнению с 1998 годом заключается в том, что у нее по-прежнему есть существенные резервы в иностранной валюте. Это позволило Центральному Банку России отыграть 30 процентов стоимости рубля от ее минимального уровня, потратив на это около 100 миллиардов долларов и договорившись с Народным Банком Китая про своп-линию объемом $24 миллиарда.

Однако теперь у Центробанка России остается всего до $200 миллиардов или даже меньше ликвидных резервов, а кризис только набирает обороты.

Вдобавок к продолжающемуся оттоку капитала, России в 2015 году придется выплатить более $120 миллиардов внешних долгов. И хотя, в противоположность 1998 году, большинство российских долгов сосредоточены в частном секторе, не стоит удивляться, если теперешний кризис завершится государственным дефолтом. Это бы превзошло расчеты американских и европейских политиков.

Если к мировым дефляционным процессам, особенно острым в зоне евро, и разрастающимся военным конфликтам, вроде конфликта вокруг Исламского государства Ирака и Леванта (ИГИЛ), прибавится еще и российский дефолт, это может вызвать серьезные потрясения мировой финансовой системы, причем наиболее уязвимой окажется зона евро.

Вот почему необходимо срочно переориентировать текущую политику Европейского союза по отношению к России и Украине. Ранее я призывал к двоякому подходу, когда санкции против России были бы уравновешены значительно более масштабной помощью Украине. По причинам, которые я попробую изложить далее, это изменение баланса должно произойти в первом квартале 2015 года.

Санкции – это необходимое зло. Они необходимы, потому что ни ЕС, ни США не желают рисковать войной с Россией, а значит, экономические санкции остаются единственным способом противодействия российской агрессии. Они зло, потому что наносят ущерб не только стране, против которой они вводятся, но и странам, которые их вводят. Этот ущерб оказался значительно большим, чем кто-либо ожидал.

Россия охвачена финансовым кризисом, способствующим превращению угрозы дефляции в еврозоне в реальность.

Напротив, все последствия помощи Украине будут только позитивными. Помогая Украине защищаться, Европа косвенно защищает также и саму себя. Более того, предоставление Украине финансовой помощи поможет стабилизировать ее экономику и косвенно также даст европейской экономике крайне необходимый ей стимул, поощряя экспорт и инвестиции в Украину.

Можно также надеяться, что проблемы России и прогресс Украины убедят президента Владимира Путина оставить как безнадежные свои попытки дестабилизировать Украину.

К сожалению, ни европейская публика, ни европейские лидеры, похоже, не разделяют эти соображения. Европа кажется опасно неосведомленной о том, что косвенно она подвержена российской военной агрессии, и пытается вести дела в обычном режиме.

Она рассматривает Украину как просто еще одну страну, нуждающуюся в финансовой помощи, причем, в отличие от Греции или Ирландии, Украина даже не важна для стабильности евро.

Согласно господствующему мнению, Украина страдает от более-менее классического кризиса платежного баланса, превратившегося в долговой и банковский кризис. Есть международные финансовые институты, призванные справляться с такими кризисами; однако они плохо приспособлены к реагированию на политические аспекты украинской ситуации. Чтобы помочь украинской экономике, Европейский союз в 2007 году начал подготовку

Соглашения об ассоциации с Украиной, и завершил эту подготовку в 2012 году, когда ему пришлось иметь дело с правительством Виктора Януковича. ЕС разработал детальный план шагов, которые должно предпринять украинское правительство, чтобы получить расширенную помощь. С тех пор в Украине произошли революционные изменения, учет которых требует коррекции ранее разработанного плана; однако этому препятствуют громоздкие бюрократические процедуры Евросоюза.

Соответственно, украинские проблемы в традиционно формулируются так:

• Украине нужна международная помощь, потому что она испытала потрясения, вызвавшие финансовый кризис. Эти потрясения преходящи; как только Украина оправится от них, она сможет вернуть долги своим кредиторам. Это объясняет, почему главным донором для предоставления финансовой помощи Украине был выбран Международный валютный фонд.

• Поскольку Украина пока не входит в ЕС, европейские институты (такие как Европейская комиссия и Европейский Центральный Банк) играют в предоставлении ей помощи лишь второстепенную роль. МВФ с удовольствием воспользовался возможностью избежать осложнений, связанных с тройным контролем со стороны ЕС, ЕЦБ и МВФ, как это было с Грецией и другими странами.

Эта новая схема также поясняет, почему предложенный МВФ пакет помощи строится на чрезмерно оптимистических прогнозах, и почему вклад МВФ, размером примерно $17 миллиардов, настолько превосходит помощь Украине со стороны различных структур ЕС (в целом около $10 миллиардов) и еще более скромную помощь США.

• Поскольку Украина недобросовестно выполняла свои обязательства в рамках предыдущих программ МВФ, официальные заимодавцы настаивают, чтобы Украина получала помощь только в качестве вознаграждения за явные признаки глубоких структурных реформ, а не как поощрение для проведения таких реформ.

• С этой стандартной точки зрения, успешное сопротивление предыдущему правительству Януковича на Майдане, а затем российская аннексия Крыма и образование сепаратистских анклавов на востоке Украины кажутся несущественными. Эти события рассматриваются просто как временные внешние потрясения.

Такой взгляд необходимо пересмотреть. Рождение новой Украины и российская агрессия – не просто временные потрясения, а исторические события. Европейский союз сегодня имеет дело уже не с остатками обреченного на исчезновение Советского Союза, а с восставшей Россией, превратившейся из стратегического партнера в стратегического соперника.

На смену коммунизму, президент Путин внедрил националистическую неоимперскую идеологию, сочетающую этический фактор, социальный консерватизм и религиозность: "братство славянских народов", гомофобия и "Святая Русь".

Путин провозгласил "англосаксонское господство в мире" врагом России и остального мира. При этом Путин многому научился на опыте своей войны 2008 года против Грузии эпохи Саакашвили. Россия выиграла эту войну в военном плане, но менее преуспела в пропаганде. С тех пор Путин разработал совершенно новую стратегию, которая широко опирается на использование и пропаганды, и военных сил особого назначения.

Стремление Путина возродить Российскую империю непреднамеренно способствовало формированию новой Украины, которая противостоит России и стремится быть антиподом старой Украины, с присущей ей коррупцией и неэффективным правительством.

Лидерами новой Украины являются лучшие представители гражданского общества: молодые люди, многие из которых учились за рубежом, а по возвращении отказались работать в правительстве или бизнесе, чувствуя отвращение к тому и другому.

Многие из них нашли свое место в образовании, исследовательских центрах и неправительственных организациях.

Широкое волонтерское движение, беспрецедентное по размаху и силе, каких не видывали в других странах, помогло Украине выстоять против российской агрессии. Члены этого движения добровольно рисковали своей жизнью на Майдане ради лучшего будущего, и сейчас преисполнены решимости не повторить ошибок прошлого, включая политические распри, подорвавшие достижения Оранжевой революции.

Политически активное гражданское общество служит наилучшей гарантией против возвращения старой Украины: если политики погрязнут в мелких раздорах и коррупции, разрушивших старую Украину, активисты вернутся на Майдан.

Реформаторы в новом украинском правительстве отстаивают программу радикальных и быстрых реформ, которые должны коренным образом изменить украинское общество.

Эта программа предполагает уничтожение коррупционной удавки путем сокращения численности бюрократии, с одновременным увеличением зарплаты тем, кто останется на государственной службе, а также раздел Нафтогаза – газовой монополии, бывшей основным источником коррупции и бюджетного дефицита в Украине.

Впрочем, старая Украина еще далеко не мертва. Она господствует на государственной службе и в судебной системе, а также остается широко представленной в негосударственном (олигархических и клептократических) секторе экономики.

Стоит ли госслужащим работать за ничтожную зарплату, если есть возможность использовать свою должность как патент на вымогательство взяток? И как частный бизнес, паразитировавший на коррупции и "откатах", сможет функционировать без своей кормушки? Сейчас эти ретроградные элементы сцепились в борьбе с реформаторами.

Новое правительство столкнулось с трудной проблемой: радикально уменьшить число государственных служащих, одновременно повысив им зарплату.

Сторонники радикальных реформ утверждают, что можно и нужно решительно сократить персонал органов власти, одновременно не допустив резкого снижения жизненных стандартов общества. Это позволило бы уволившимся чиновникам найти себе работу в частном секторе, а тем, кто останется на государственной службе, получить более высокое вознаграждение. Можно устранить целый ряд препятствий для бизнеса, но это требует существенной финансовой и технической поддержки со стороны ЕС.

Без такой поддержки нужные Украине быстрые и радикальные реформы не могут увенчаться успехом. Более того, украинское правительство, предвидя неудачу, может даже отказаться продвигать такие реформы.

Объемы европейской поддержки и реформаторское рвение новой Украины взаимно усиливают друг друга. До сих пор европейцы держали Украину на коротком поводке, а правительство Арсения Яценюка не решалось приступить к радикальным структурным реформам.

Бывший министр экономики Павел Шеремета, радикальный реформатор, предложил сократить численность своего министерства с 1200 до 300 человек, но столкнулся с таким бюрократическим сопротивлением, что вынужден был уйти в отставку. После этого попытки административной реформы уже не предпринимались, хотя общество громко требует ее проведения.

Именно тут решающую роль могут сыграть европейские политики.

Предлагая финансовую и техническую помощь, соизмеримую с размахом реформ, они могут подтолкнуть украинское правительство к радикальным преобразованиям и дать им шанс на успех. К сожалению, европейских политиков сдерживают бюджетные ограничения, действующие на уровне ЕС и его членов. Вот почему международные усилия сосредоточились главным образом на санкциях против России, а финансовая помощь Украине свелась к минимуму.

Чтобы сместить акцент на помощь Украине, необходимо перевести переговоры с бюрократического на политический уровень. Европейской финансовой бюрократии трудно собрать даже те $15 миллиардов, которые МВФ считает абсолютным минимумом.

Сейчас Европейский союз может предоставить только 2 миллиарда евро в рамках своей программы макрофинансовой помощи, а отдельные страны-члены ЕС колеблются в вопросе предоставления прямой помощи.

Это принудило Украину принять 30 декабря временный бюджет на 2015 год с нереалистичными ожиданиями в плане доходов и весьма умеренными реформами.

Такой бюджет - стартовая позиция для дальнейших переговоров. Закон предусматривает внесений изменений в бюджет до 15 февраля, но изменения еще должны быть разработаны и получить поддержку.

Европейские политические лидеры должны задействовать мощную и малоиспользуемую кредитоемкость самого ЕС, а также изыскать другие нетрадиционные источники, чтобы предложить Украине больший финансовый пакет, нежели рассматриваемый ныне. Это позволило бы украинскому правительству провести радикальные реформы. Я определил несколько таких источников, в том числе следующие:

1. Европейская программа поддержки платежного баланса (использованная для Венгрии и Румынии) располагает $47,5 миллиардов неиспользованных средств, а Европейский механизм финансовой стабильности (использованный для Португалии и Ирландии) располагает примерно $15,8 миллиардов неиспользованных средств.

Оба механизма сейчас доступны только для членов ЕС, но это правило может быть изменено решением квалифицированного большинства по предложению Еврокомиссии. Как вариант, Еврокомиссия может использовать и расширить программу макрофинансовой помощи, которая уже применялась для Украины.

На самом деле есть целый ряд технических возможностей, и президент Еврокомиссии Жан-Клод Юнкер мог бы предложить конкретные шаги, как только украинское правительство предоставит убедительный список собственных реформаторских приоритетов.

2. Увеличение финансовой помощи со стороны ЕС позволило бы МВФ увеличить свой кредит Украине на $13 миллиардов и преобразовать действующее соглашение стенд-бай в более долгосрочную программу расширенного кредитования. Это довело бы общий объем программы МВФ до размера, в 15 раз превышающего нынешнюю украинскую квоту – необычайно высокий показатель, но прецеденты уже были, например с Ирландией.

3. Бонды Европейского инвестиционного банка могут принести 10 миллиардов евро или больше.

Эти средства можно было бы использовать для инетграции Украины в единый европейский рынку природного газа, а также для расформирования Нафтогаза – украинской газовой монополии.

Такие изменения значительно повысили бы энергоэффективность Украины и принесли бы чрезвычайно высокую окупаемость. Это помогло бы создать единый европейский рынок природного газа и уменьшить зависимость от российского газа не только Украины, но и всей Европы. Разделение и реструктуризация Нафтогаза – центральное звено в планах украинских реформ.

4. Долгосрочное финансирование Мирового банка и Европейского банка реконструкции и развития для реструктурирования банковского сектора. Это может принести еще $5 миллиардов.

Стоило бы распространить на Украину Венскую инициативу для Восточной Европы 2009 года, оказавшуюся крайне успешной в ограничении оттока капиталов и стабилизации банковской системы. Основы для такого распространения уже были заложены на инаугурационной встрече Украинского финансового форума в июне 2014.

5. Реструктуризация суверенного долга Украины может освободить более $4 миллиардов дефицитных валютных ресурсов. На протяжении ближайших трех лет Украине предстоит выплатить почти $8 миллиардов суверенного долга на рынках частных ценных бумаг. Избегая дефолта, который имел бы разрушительные последствия, Украина должна была бы договориться со своими кредиторами (их сравнительно немного) о добровольном рыночном обмене имеющихся обязательств на новые долгосрочные долговые инструменты.

Чтобы такой обмен был успешным, часть новой финансовой помощи следует использовать для кредитного улучшения этих новых долговых инструментов. Необходимая для этого финансовая помощь будет зависеть от того, что кредиторы потребуют за свое участие в обмене, но она может освободить в ближайшие три года как минимум вдвое большую сумму валютных резервов.

6. Кроме того, Украина должна работать со своим долговым обязательством перед российским правительством, в размере $3 миллиардов, которое предстоит выплатить в 2015 году.

Россия может добровольно согласиться на отсрочку украинских платежей, чтобы поспособствовать будущему ослаблению санкций против нее.

Или же этот долг может быть признан межправительственным и реструктурирован в рамках Парижского клуба, с целью оградить остальные украинские долговые обязательства от кросс-дефолтной зависимости (когда должник признается неплатежеспособным по одному долговому обязательству, если он не выполнил другое долговое обязательство). Юридические и технические детали нужно продумать.

Вероятно, не все эти источники можно задействовать в полной мере. Но если есть политическая воля, путь найдется. Ключевая роль тут принадлежит канцлеру Германии Ангеле Меркель, которая в отношениях с Россией и Украиной проявила себя подлинным европейским лидером.

Названных мной дополнительных источников финансирования должно быть достаточно, чтобы обеспечить новый финансовый пакет объемом $50 миллиардов или более. Очевидно, что реальные выплаты должен обеспечивать МВФ, чтобы средства не распределялись бесконтрольно.

Однако, вместо того, чтобы сообща пытаться наскрести минимум, международный доноры могли бы ориентироваться на максимум. Это коренным образом изменило бы ситуацию. Украина приступила бы к радикальным реформам, и не балансировала на грани банкротства, а превратилась в землю обетованную, притягивающую частные инвестиции.

Европе нужно пробудиться и признать, что ее атакует Россия. Помощь Украине следует также рассматривать как расходы стран ЕС на оборону. В этом плане, ныне обсуждаемые суммы оказываются незначительными.

Если международные игроки не предложат впечатляющую программу помощи в ответ на радикальную программу украинских реформ, новая Украина, скорее всего, потерпит поражение, а Европа останется один на один с российской агрессией, и при этом утратит те ценности и принципы, на которых был построен Европейский союз. Это было бы непоправимой утратой.

После того, как в апреле 2015 начнут истекать сроки санкций против России, их нужно будет возобновлять до тех пор, пока президент Путин не прекратит дестабилизировать Украину и не предоставит убедительные доказательства своей готовности следовать общепризнанным правилам поведения. Финансовый кризис в России и гробы, поступающие из Украины, сделали президента Путина политически уязвимым.

Недавно украинское правительство бросило ему вызов, отказавшись от своих обязательств перед сепаратистскими территориями на востоке Украины согласно минскому соглашению о прекращении огня, на том основании, что Россия изначально не выполняла это соглашение.

После такого вызова Путин немедленно отступил, приказав контролируемым им войскам придерживаться режима прекращения огня. Можно ожидать, что эти войска вскоре покинут украинскую территорию, и прекращение огня будет установлено в полной мере.

Было бы жаль согласиться с преждевременной отменой санкций, когда они столь близки к успеху.

Важно, однако, и то, чтобы к апрелю 2015 года Украина начала программу радикальных реформ с реальными шансами на успех. Иначе президент Путин сможет продолжать убедительно заявлять, что проблемы России обусловлены враждебностью западных стран. Даже если Путин утратит власть, его преемником может стать еще более конфронтационный лидер, вроде Игоря Сечина, или какой-нибудь националистический демагог.

И наоборот, если Европа достойно ответит на этот вызов и поможет Украине не только защитить себя, но и стать землей обетованной, Путин не сможет обвинить в проблемах России западных лидеров.

Ответственность очевидно ляжет на него, и ему придется либо изменить курс, либо попытаться удержать власть ценой жестоких репрессий и запугивания собственного народа. Если он утратит власть в таком случае, его преемником, скорее всего, станет какой-нибудь реформатор. В любом случае, путинская Россия уже не будет потенциальной угрозой для Европы.

То, какая альтернатива возьмет верх, будет иметь решающее значение не только для будущего России и ее отношений с Европейским Союзом, но и для будущего самого Европейского Союза.

Помогая Украине, Европа сможет возродить для себя те ценности и принципы, на которых изначально строился Европейский Союз.

Вот почему я так страстно утверждаю, что Европа должна глубоко переосмыслить ситуацию. И сделать это нужно немедленно.

Совет директоров МВФ примет свое судьбоносное решение об Украине 18 января.

Джордж Сорос, перевод Алексея Панича    

Благодарим The New York Review of Books за любезно предоставленную  возможность опубликовать данную статью.

 Комментарии: 0 шт.   Нравится: 0 | Не нравится: 7 

Комментарии

Социальные комментарии Cackle Все комментарии

Также в разделе «Политика»

Расписание

Расписание транспорта. Краматорск, Харьков

Расписание

Музыка

Loading...

Справочник ВУЗов Украины